Історична довідка
За народними переказами село Мартусівка виникло не так давно, очевидно в минулому столітті. Назва «Мартусівка» походить від імені першого жителя села Мартуса.
В період Столипінської реакції село обросло цілим рядом хуторів: Храпівський, Чабани, Новосьолівка, Корніенка, Ілька, Дем’янєнка та інші. Далі хутори після Жовтневої революції були ліквідовані. Проте, до цього часу залишились назви урочищ, де вони знаходились.
Тут колись давно був степ. На південній стороні села був дубовий ліс, якого ще пам’ятають старожили села.
Село Мартусівка розміщено на горбистій місцевості, що має загальний похил з півночі на південь. В цьому ж напрямку село пересікається пологою балкою, що служить для стікання весняних вод. В північній частині села знаходиться невеличкий ставочок, який влітку майже повністю пересихає. Із місцевих будівельних матеріалів в селі є глина і пісок. Будівельний ліс знаходиться в Процівському лісництві, до якого від Мартусівки 9 км. Других будівельних матеріалів, а також інших корисних копалин в селі і навколо нього не виявлено. Навколо села розкинулись поля ПСП «Мартусівка». Поля чисті, нема ні чагарників, ні ярів, які б заважали сільськогосподарським роботам.
Мартусівка знаходиться за 25 км від Києва. Від Мартусівки до районного центра Борисполя – 18 км. Повз села проходить бетонна дорога, що сполучає село Мартусівку з Києвом та Борисполем. Залізниця від Мартусівки далеко, на віддалі 18 км. Водних шляхів сполучення немає. Під селом знаходиться один з найбільших і найкрасивіших аеропортів Європи. Це Бориспільський аеропорт, який сполучає столицю України з усіма містами Європи.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції село належало поміщику Трепову, що був міністром сільського господарства України. Він жив у м. Києві і один раз на рік приїжджав у Мартусівку. Поміщицькі прикажчики наказували на цей день замести вулиці, двори. Всі жителі села повинні були зустрічати пана. Вони стояли по обидві сторони вулиці з непокритими головами, а при наближені Трепова повинні були ставати на коліна. Пан приїжджав на колісниці, запряженій шістьма кіньми.
Трепов оглядав своє господарство і знову їхав у Київ, а всіма господарськими справами у селі займався керуючий Рахлін.
В Трепова тут було величезне господарство. Серед села був його маєток. Навколо нього розкинулись численні тваринницькі приміщення та амбари. Був посаджений розкішний сад. Поміщик мав 2 тисячі гектарів землі, два заводи – пивний та цеглиний.
Були в селі й курликі, які які мали по 15-60 га землі. До них слід віднести Вошкулата Миколу Григоровича, Вошкулата Петра Петровича, Шума Йосипа Матвійовича, Шума Віктора Матвійовича, Чмикала Дениса та інших.
Селяни немали зовсім землі і змушені були найматися до Трепова чи курликів. Багато селян працювало на пивному та цегельному заводах Трепова.
Грамотних людей селі до революції зовсім не було. Був письменником тільки писар Вошкулат Прокіп Савович. Староста села Красненко був також не письменним і замість свого підпису ставив хрестик.
Не було в Мартусовці й церкви. Тільки у 1918р. була побудована вона. Мартусівці ходили до церкви в м. Бориспіль.
В 1912 році вперше в Мартусівці була відкрита школа, яка розміщалась в куркульській хаті. Першим вчителем був Карманов Іван Федорович а першим учнем – Хімчинський Іван Григорович, який згодом став директором Мартусівської семирічної школи. В 1914р. «Земство» побудувало приміщення школи, яке і зараз. В теперішній час школа розширилась, добудовано ще два корпуси. Старе приміщення школи обкладено цеглою.
В 1907р. економія Трепова припинила своє існування. Землі її перейшли в державний банк і були поділені невеликі ділянки, з яких утворились столипінські хутори.
Після лютневої революції 1917р. до Мартусівки повернулось багато солдат, учасників першої світової війни. Солдати були в Петербурзі, а дома розповідали про революційні події. Багато розповідав односельчанам наш Шевченко Кость Кіндратович про Леніна.
В селі було організовано таємне голосування, хто за Леніна кидав червоний бюлетень,а хто за тимчасовий уряд-білий. В результаті голосування виявилось, що більшість жителів села ідуть за Леніним.
Після Жовтневої революції Шевченко Кость Кіндратович організував комітет бідноти. Комітет бідноти приступив до поділу землі. Земля була відібрана у багатіїв і розділена по душам. Так вперше бідняки отримали землю.
У 1917р. в селі утворились Ради. Головою сільської ради були по черзі депутати сільської ради: Вошкулат Григорій Минович, Шевченко Кость Кіндратович, Твардовська Марина Олександрівна, Сисак Федір Якимович та інші.
У 1928 році було організовано перший колгосп «Промінь», головою якого був Ткаченко Ілько Григорович. В кінці 1929р. в селі утворюється другий колгосп «Фрунзе» в 1930.
Весною 1933 року в Мартусівку був присланий двадцятип’ятисячник Мойсеєв Леонід Миколайович головою колгоспу. Мойсеєв був активним, працював з колгоспниками і вдень і вночі.
Земля віддячила колгоспникам багатим врожаєм. Настало свято 7 жовтня. Радісно відзначили роковини жовтневої революції колгоспники с.Мартусівки. Та вороги радянської влади затьмарили радість. Ввечері 8 листопада 1933р. був убитий Л.М. Мойсеєв.
Коли він повертався додому, з-за сараю пролунав постріл, що став смертельним для Мойсеєва. Після смерті Л.М. Мойсеєва колгосп «Фрунзе» став називатись колгоспом імені Л.М.Мойсеєва.
Тепер в Мартусівці височить пам’ятник Л.М.Мойсеєву. Мирну працю людей перервала навала німецьких фашистів.
Почалась Велика Вітчизняна війна.
В серпні 1941 року 108 чоловік Мартусівки на чолі з Василець Марією Павлівною виїхали в с.Світовці Чернігівської області копати окопи. Вони працювали на оборонних роботах до глибокої осені.
220 чоловік пішли до лав Червоної Армії громити ворога. Серед фронтовиків було 30 офіцерів. Куреня Петро Афонович в роки війни командував дивізією. А Дмитро Афонович Куреня був замісником командира дивізії по політичній частині. Був офіцером і третій їх брат Василь Афонович, що загинув в бою. Зараз Куреня Петро Афонович полковник у відставці, а Дмитро Афонович підполковник запасу.
Великої шкоди завдала війна селу. 84 жителі села Мартусівки загинули на фронтах війни.105 чоловіків в основному молоді було насильно відправлено до Німеччини, де перебували до визволення їх воїнами радянської армії.
Повністю був спалений колгоспний двір. В селі згоріло 10 хат мирних жителів.
В квітні 1942 року фашисти зробили обшук в селі, шукали зброю та радіоприймачі. Під час обшуку у Борозенець Ганни був знайдений тол.
Одного дня на околиці села приземлився фашистський літак, фашисти, що вийшли з літака ,зігнали всіх чоловіків села до школи і закрили у великому класі. Їх тримали закритими з 10 годин ранку, а коли їх випуститили то побачили страшну картину- біля школи було споруджено шибеницю на якій висіли Борозенець Ганна та її син Іван.
Село Мартусівка було звільнене у вересні 1943 року. Закінчилася війна.
Трудящі села приступили до відбудови колгоспного господарства. Вже в 1947 році колгосп мав: 34 коней, 94 голів великої рогатої худоби, 18 свиней, 21 вівцю, 33 пчолосімей. Мав колгосп і інвентар: 1 автомашину, 8 возів, 15 саней, 2 жатки, 10 плугів, 7 культиваторів, 1 віялку, 21 борону.
Колгосп зібрав у валовому зборі 2508 ц зернових, 3078 ц картоплі, 378 овочів.
Окупована територія України ставала головним постачальником продуктів і робочої сили для Німеччини. Забираючи населення з тимчасово окупованих територій, нацисти цим самим хотіли поповнити величезну нестачу робочої сили в промисловості і сільському господарстві.
Насильно вивезених жителів Мартусівки зустріла в Німеччині підла і непосильна рабська праця 105 чоловіків в основному молоді було насильно відправлено до Німеччини, де перебували до визволення їх воїнами радянської армії.
23 вересня 1943 року настав жаданий день визволення від німецько-фашистських загарбників, передали оперативне зведення Радіо інформбюро,в якому говорилося: « На Київському напрямку наші війська продовжували розвивати успішний наступ, і просунувшись вперед від 10 до 20 кілометрів, зайняли понад 50 населених пунктів, у тому числі місто Бориспіль районний центр Київської області. Населені пункти : Пухівка, Мартусівка, Іванків, Глибоке, Рогозів, Любарці, Сошників, Дмитрівна, кропивна, Чапаєва».
